Плюскоти річки і шелести гаю
Тонуть прозоро в замислений вечір,
Де чисто і ясно, неначе в нетечі,
Горючі осінні ліси дотлівають.
Плинуть хмаринки у течінь гарячу,
Де сонце за заході обрій стрічає,
А сиві верби галузки печалі
Схилили в воду і довго плачуть.
Вже вересневі дощі сполоскали
Нив непривітних поорані смуги,
А коси берізок, що жовтими стали,
Розчісує вітер гребінчиком туги.
Вечір осінній – спокій прозорий,
Обрій глибокий, мов очі дитині.
Далеко на сході вже дивляться зорі:
Коли ж той вечір погасне в долині?
За літом не плачу, за днем не зітхаю,
Я серцем сміюся, бо жаль не до речі.
Як верби з одчаю – я рук не ламаю,
Хай гине літо! Хай гасне вечір!