Ранкове сонце – серце моє, –
Дзеркальна глибінь тепла.
З прозорим ранком воно встає…
І гляньте! Імла втекла!
Вам не чужа моя душа, –
В ній плюскіт і ваших хвиль…
Хоч вас обігнала її межа
На сотні, тисячі миль.
Убогі душі я збагачу
Барвами ніжних фарб,
Жербрацькі торби позолочу…
Беріть мій світ, мій скарб!
Скільки німих у вас пісень!
Тільки торкнись! Поруш!
Я буд грати і ніч, і день
На арфах ваших душ.
Я не стурбую спокійних дум
Журбою своєї душі.
Люблю ваш біль, люблю ваш сум,
Як і радощі чужі.
Хіба ж не сонце – серце моє?
Душа – не прозора глибінь?
В повітрі замки вона снує
Над царством ваших терпінь.