Мохнаті зітхання дерев –
Шелест, шурхіт, шум…
А десь недалеко машини рев,
Що розриває цей сум.
У вершках кучерявого листя
Губиться посвист, гнів –
Веселий гудок машиніста…
Вдарив по нервах і занімів.
А до вокзалу – вісім верст
По тонкій колії коліс…
Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск,
А далі – по-давньому – ліс.
Тисячоліття поважний тон.
Це вітер – античний поет –
Грає на струнах струнких сосон
І грубих дубів – на стежці в степ.
Чорні дупла ротів
Позіхають – порожні, нудні…
Сядеш на трухлому пні,
Забудеш, чого ти хотів.
А навколо – діди без надій,
Інваліди понурі,
Що забули, чи й були колись молоді,
Чи тільки їм снилися бурі.
А колись боротьба була й тут,
Вихори рвали буйні чуби,
Там лежав труп і тут був труп…
Та пройшла вже доба боротьби!
І зараз – задума… сум.
Мов сонна, пульсує кров…
Прокинеться трохи – і знову:
Шелести, шорохи, шуми…