“На могилі стояло сонце…”

На могилі стояло сонце —
Тіні…
Жабенятко у світ дивилось
Тихо.
Зозуленя собі слів шукало
Тонко.
Біля трав у степу звучала
Тронка…

Вінграновський Микола Вірші Вінграновського 8 рядків Маленькі вірші Вінграновського

Читати ще вірші:


“На рябому коні прилетіла весна…”
На рябому коні прилетіла весна, Снігу сорок лопат їй прикидало плечі. На рябому коні що везла — не везла, Але дещо і нам привезла для малечі. Привезла щавелю для зелених борщів, В білій хмарі дощу привезла на Великдень. З нею зайчик приїхав на теплій щоці, І виглядує зайчик, поки йому видно. Горобцям привезла по три пуди зерна, По два пуди зерна їх сусідам — синичкам. Снігурам по пуду, аби кожен з них знав. Як в снігах зимувать і як жить на позичках. Прилетіла весна на рябому коні, Снігу сорок лопат привезла для годиться. І мені привезла все, що треба мені, Але що привезла, не скажу, — таємниця.

“На синю синь води лягла від хмари тінь…”
На синю синь води лягла від хмари тінь,
Посумувала хмара за собою.

“Наїлися шпаки снігу…”
Наїлися шпаки снігу — співать перестали. До шпаківень, а в шпаківнях вітри ночували. Один вітер — Вітер Грудень, другий Вітер Січень. Третій Лютий, льодом кутий, дощами посічений. Заплакали шпаки журно, знялись за туманом, Прилетіли весну стріти — прилетіли рано.

“Над гаєм грає птичий грай…”
Над гаєм грає птичий грай, В дощі вдягаються тополі, І квітів жовто-синя повінь Біжить навшпиньках до Дніпра. І вже по-птичому невпинню Телята підняли хвости, І квокчуть кури попідтинню, І квокче сонце і хати. Радіє баба, як дитина, Що вже пішло внуча метке, Зійшов щавель і цибулина, Кози молозиво терпке! Радіє колесо на хаті — Лелеченятка сплять у нім. Радіють глечики пузаті — Корову звеселяє грім. Сміється й світ мій… Тануть тіні У вчора зимньому чолі, І в цьому світлі-сміховинні — Сміється й слово на столі.

“Над гаєм хмара руку простягає…”
Над гаєм хмара руку простягає І гається, і гається над гаєм. Ще дощ у хмарі, ще вона не знає, Де дітись Їй у небі понад гаєм. А з переяру, з того переяр’я Ліщина дивиться горіхами на хмару. І карі очі, і голівку кару Звело дівча на ту над гаєм хмару. Той переярок, те дівча, і хмара, І дощ отой на виспражену землю, І ту проламану любов’ю в серці греблю Ти не доніс… Ганьба тобі і кара. За все, що ти любив, але ніколи Не признававсь собі… лиш сито спав вночі! Кому брехав? Кому служив — почім? Для чого жив, убогий ти і голий?! Ти — нуль. Пшоно ти. Згаром-перегаром Розвійсь, і звійсь, і тінь свою склепи!.. Зведи ж, дівча, голівоньку, ти, хмаро, Мені над гаєм руку простягни!

“Над Чернівцями вороняччя…”
Над Чернівцями вороняччя,
Над Чернівцями голуби,

“Над чорнобривцями в саду…”
Над чорнобривцями в саду Останнє яблуко висить. Останній лист упав на чорнобривці вчора.

“Народе мій! Поки ще небо…”
Народе мій! Поки ще небо
Лягає на ніч у Дніпро —

“Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі…”
Пам’яті Василя Симоненка
 

“Не маю зла до жодного народу…”
Не маю зла до жодного народу.
До жодного народу в світі зла не маю.