“Наїлися шпаки снігу…”

Наїлися шпаки снігу — співать перестали.
До шпаківень, а в шпаківнях вітри ночували.

Один вітер — Вітер Грудень, другий Вітер Січень.
Третій Лютий, льодом кутий, дощами посічений.

Заплакали шпаки журно, знялись за туманом,
Прилетіли весну стріти — прилетіли рано.

Вінграновський Микола Вірші Вінграновського 6 рядків Вірші Вінграновського про зиму Вірші Вінграновського про природу

Читати ще вірші:


“Над гаєм грає птичий грай…”
Над гаєм грає птичий грай, В дощі вдягаються тополі, І квітів жовто-синя повінь Біжить навшпиньках до Дніпра. І вже по-птичому невпинню Телята підняли хвости, І квокчуть кури попідтинню, І квокче сонце і хати. Радіє баба, як дитина, Що вже пішло внуча метке, Зійшов щавель і цибулина, Кози молозиво терпке! Радіє колесо на хаті — Лелеченятка сплять у нім. Радіють глечики пузаті — Корову звеселяє грім. Сміється й світ мій… Тануть тіні У вчора зимньому чолі, І в цьому світлі-сміховинні — Сміється й слово на столі.

“Над гаєм хмара руку простягає…”
Над гаєм хмара руку простягає І гається, і гається над гаєм. Ще дощ у хмарі, ще вона не знає, Де дітись Їй у небі понад гаєм. А з переяру, з того переяр’я Ліщина дивиться горіхами на хмару. І карі очі, і голівку кару Звело дівча на ту над гаєм хмару. Той переярок, те дівча, і хмара, І дощ отой на виспражену землю, І ту проламану любов’ю в серці греблю Ти не доніс… Ганьба тобі і кара. За все, що ти любив, але ніколи Не признававсь собі… лиш сито спав вночі! Кому брехав? Кому служив — почім? Для чого жив, убогий ти і голий?! Ти — нуль. Пшоно ти. Згаром-перегаром Розвійсь, і звійсь, і тінь свою склепи!.. Зведи ж, дівча, голівоньку, ти, хмаро, Мені над гаєм руку простягни!

“Над Чернівцями вороняччя…”
Над Чернівцями вороняччя,
Над Чернівцями голуби,

“Над чорнобривцями в саду…”
Над чорнобривцями в саду Останнє яблуко висить. Останній лист упав на чорнобривці вчора.

“Народе мій! Поки ще небо…”
Народе мій! Поки ще небо
Лягає на ніч у Дніпро —

“Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі…”
Пам’яті Василя Симоненка
 

“Не маю зла до жодного народу…”
Не маю зла до жодного народу.
До жодного народу в світі зла не маю.

“Не починайся. Ні з очей…”
Не починайся. Ні з очей,
Ні з губ мені не починайся.

“Не руш мене. Я сам самую…”
Не руш мене. Я сам самую. Собі у руки сам дивлюсь. А душу більше не лікую. Хай погиба. Я не боюсь. Переживу. Перечорнію. Перекигичу. Пропаду. Зате — нічого. Все. Німію. Байдужість в голови кладу. Одне я хочу: старій швидше, Зів’яльсь очима і лицем, Хай самота тебе допише Нестерпно сірим олівцем. Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся. Збалакайся. Заметушись. Офіціантським жестом вмийся, Але — сльозою не молись. Не — відбувалось. Не — тремтіло. Не — золотіло. Не — текло. Не — полотніло. Не — біліло. Не…- господи!..- не — не було!.. Як танський фарфор — все минає: Корою, снігом, рукавом… Лише бджола своє співає Над малиновим будяком.

“Не чіпай наші сиві минулі тривоги!..”
Не чіпай наші сиві минулі тривоги!
Ми далеко тепер від інтриг і халеп!