Осінь

Така золота, що нема зупину.
Така буйна — нема вороття.
В останніх коників, що завтра загинуть.
Вчуся ставленню до життя.

Вірші Леоніда Кисельова 4 рядкі Вірші Леоніда Кисельова про осінь Кисельов Леонід Маленькі вірші Леоніда Кисельова

Читати ще вірші:


Похорон Офелії
Вулиця довга, немов життя моє.
Ридання оркестру і рип чобіт.

Смерть ланкової
Вмирає жінка. Голова її горда
Вже осипається зимнім цвітом.

Тато оповідають
Я в село приїхав дурний.
Бригадир загадає копать траншеї.

Цигарочка
Закурю ото  цигарочку Болгарського тютюну. А сини мої, шинкарочко, Загинули у війну. То налляй мені ще чарочку Угорського вина. А сини мої, шинкарочко, Загинули. Нема. Зажурився. Бренді смокче він, Баклажанну їсть ікру. — А іще купити хочу я Чеську кохту на стару. Гроші є, на хліб зостанеться, Ще ж і пенсія іде. Хай походить вже, похвалиться Що не гірше, як в людей. Бо як центром йтимеш ввечері — Чепурні усі такі. Гарні пальта із Німеччини, Югославськії хустки. І болгарські ті цигарочки Так і смалить все село. …А синів моїх, шинкарочко, Польським снігом замело.

“І мати молода, і сонце юне…”
І мати молода, і сонце юне,
І в неї на колінах немовля.

“В зорянім серпневім павутинні…”
В зорянім серпневім павутинні
Нап’яли блискуче полотно.

“В камені, в дереві, на папері…”
В камені, в дереві, на папері, У бронзі, в мармурі, в небутті… А вже на крицевій небесній сфері Літавці карбують його путі. На ритинах, на порцеляні, На прапорах, на рушниках… І не приспати його кохання, Не вколисати на рушниках. Треба Вкраїни. Надій і суму, Селянських хат і курних шляхів. Треба землі, де завжди пульсує Шевченкове серце, Шевченків гнів.

“Відлине день без’язикий…”
Відлине день без’язикий
І чути в тиші нічній:

“Він був як полум’я. Його рядки…”
Та не однаково мені…                        Він був як полум’я. Його рядки — Дзвінкі і небезпечні, наче криця, Переживуть і жито, і пшеницю, І хліб, і сіль, і війни, і віки. Він був як полум’я. Свої слова — Легкі, як небо, сині, наче квіти, Що ними тільки правду говорити, — Він в наші душі спраглі наливав. Він був як полум’я.

“Вона приходила щоранку…”
Вона приходила щоранку, І нам спочатку говорили, Що то звичайна баба-бранка І поспіша до породіллі. Вона приходила щоранку, І ми спочатку уявляли, Що то була стара циганка, Кричали: гей, циганко Галю! Вона приходила щоранку, Коли ж утретє чи вчетверте, Ми всі чекали вже на ґанку, Чия сьогодні буде черга.