О моя остання світла мріє,
За тобою мій співучий льот.
Може, ще раз промінь твій зогріє
І розтопить кількалітній льод.
Ти вкриваєш млосною імлою
Мій осінній неспокійний сон…
Я так тужно тягнусь за тобою,
Як зимою крізь вікно вазон.
І уста в жагучому тремтінні
Притуляю до тонкого скла,
І збираю тремотливі тіні
Деревин, що ти повз них пройшла.
А мій погляд – боязливий злодій –
За тобою… за тобою вслід.
До країни золотих мелодій,
До минулих молодечих літ.
Ніжних весен незабутні зграї,
Виринайте, встаньте з забуття!
Хай самотнім серце не вмирає,
Як на бруку вбогий сирота.
Бо щодня, як заграва погасне
І одійде мій турботний день,
Серце стане холодно-нещасним
Серед білих снігових пустель.
О моя остання світла мріє,
Хто розтопить думи крижані?
Як не ти, то хто ж його зогріє,
Буде сонцем бідному мені?