“Заспівайте, сестро, заспівайте…”

Заспівайте, сестро, заспівайте
Про своє кохання безталанне,
Бо в піснях кохання нещасливе —
Нащо і співать, як не журна?
В хаті тепло, а на дворі зимно,
За вікном засніжене обійстя,
За обійстям всніжена долина,
А за нею — безпритульний світ.
Як ви скоро, сестро, одіснились
І пішли у сніг, у біле поле,
А в піснях кохання нещасливе,
Нащо і співать, як не журна.
Заспівайте, сестро, про кохання.

Кисельов Леонід

Читати ще вірші:


“Згадаєш їжака, що я приніс…”
Згадаєш їжака, що я приніс, І як вночі він бігав по кімнаті. А вже роки убогі і багаті, Як сніг січневий, промайнуть навкіс. Забудь ім’я, і голос, і слова, Лише згадай, що серпень був, як вершник. Заносилось на дощ. Дивак і віршник Прийшов вночі і руки цілував… А інший хтось цей аркуш відшука, І в нім, далекім, блисне, наче спалах, Моя любов до жінки, що не спала І хлібом годувала їжака.

“Земля така гаряча…”
А я тому журавлю 
Києм ноги переб’ю, переб’ю. 

“Мій щур такий любесенький…”
Мій щур такий любесенький,
Любесенький, дурнесенький,

“На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер…”
Колихайтесь, тераси дерев… 
                           

“Не дайте, щоб заснула край коня…”
Ой впилася, моя матінко, від ножа, 
А заснула, моя матінко, край коня. 

“Не йму віри політикам…”
Не йму віри політикам,
Ані тим, що підтримують існуючі суспільні лади,

“Панове, в мене маленьке прохання…”
Панове, в мене маленьке прохання.
Тобто це велике прохання,

“Рано ще, рано…”
Рано ще, рано. Ще і мати не вставали І до мене не гукали: Вставай,сину! Ще і батько не вставали І до мене не гукали: Ходім, хлопче! Рано ще, рано. Ще Марія не вставала І до мене не гукала: Вставай, Йванку! Старшина ще не вставав І до мене не гукав: Кроком руш! Рано ще, рано. Ще і донька не вставала І до мене не гукала: Вставай, тату! Ще й онук мій не вставав І до мене не гукав: Ходім, діду! Рано ще, ой, рано.

“Стати б хоч на менти лічені…”
Стати б хоч на менти лічені Характерником мені — Подарую кожній дівчині Лицаря на коні. А тоді ще дати мусив би, Щоб раділи всі живі, Козаченька чорновусого Кожній жінці-удові. Дідові — дзвінкого песика, Щоб не жив на самоті, Ще й Івасика-Телесика Кожній бабі-сироті. А як хто не має віри вже Ні в кохання, ні в слова, Я йому сопілку виріжу, Най журную заспіва.

“Тільки двічі живемо…”
Тільки двічі живемо.
Раз — у світі білім-білім.