“Стоять сухі кукурудзи…”

Стоять сухі кукурудзи,
Й сухе волоття суше просо.
Лелека, мов старий грузин,
По жовтім полю ходить босо.

Лисиця їла — і нема.
Лиш облизнулась в жовтій тиші.
А з хмаренятками у звишші
Хмарина-мама йде сумна…
Дружина спить, і на столі
Лежать панчохи і в’язання.

І в шибці чорт стоїть до рання.
Зоря і чорт на чорнім тлі.

Щось в тому чорті є від мене.
Щось є для мене в тій зорі.
Лежить дорога у черлене,
І жовта хмара угорі.

Вінграновський Микола Вірші Вінграновського 16-17 рядків Вірші Вінграновського про природу

Читати ще вірші:


“Так треба. Повернень — доволі!..”
Так треба. Повернень — доволі! Не треба. Даремно. Недолі потреба? Напевно, недолі… Недолі, напевне, потреба? Недолі? Даремно! Не треба! Доволі Повернень! Так треба.

“Так швидко відминули кавуни…”
Так швидко відминули кавуни,
Відчервоніли з ними помідори,

“Темніє вечір, вівці і горби…”
Темніє вечір, вівці і горби,
Погуцали під гору дві смереки,

“Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто?..”
Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто?
На жовтий лист

“Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади…”
Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади. Нема закону, перешкод нема. Ти плачеш. Плач. Втішати я не ладен. Душа моя холодна і німа. Дорогоцінні дні я біля тебе знищив, За спалені роки нічого не просив я. Навколо тебе в їхнім попелищі Росте покора і росте безсилля. Я думаю: у цім твоєму світі Небудь-коли в ім’я смачного сну Мене ти зрадиш й викинеш на смітник, Як знуду за тобою навісну. Як мало ненавидіти й любити! І як багато жить, щоб тільки жити.

“Ти схожа. Дві краплі води…”
Ти схожа. Дві краплі води Упало з весла золотого. Ти схожа, як дві біди Ні з того, ні з сього. І огірок, що на столі Лежить у грудні перед нами, І небо, що лежить над нами У гололідному гіллі, Й готель, де ти прибув і вибув, Рука на пальовій стіні, — Це все, немов далекий вибух, Як пам’ять втрачена мені.

“Ти, сивий лісе в сутіні прозорій…”
Ти, сивий лісе в сутіні прозорій,
І ви, гаї в зелених льолях літ,

“То дощ, то сніг, то знову дощ…”
То дощ, то сніг, то знову дощ, І листя лопотіло, Побуровіла нехворощ, Вода на зиму сіла. Піввітру пахло ще теплом, Йогенька ж половина Ішла вже з білим рюкзаком, Тонка зігнулась спина. Якийсь дідок-перестрибок, Не на коні, не в човні, З’явивсь з-під хмари і листок Здмухнув собі зі скроні. І враз на землю він побіг, З-під хмари вітром здутий: Одна нога узута в сніг, Друга у дощ узута. При зимі-осені-весні Розхитуючи кладку, Біг дід мій здалеку мені Чорнявим хлопченятком. З усіх своїх далеких ніг Він біг на силу всеньку, Біг і співав: то дощ, то сніг І я, твій дід, маленький!

“Тринадцять руж під вікнами цвіло…”
Тринадцять руж під вікнами цвіло.
Тринадцять руж — чотирнадцята біла.

“Тут, перед хатою, де я колись ходив…”
Тут, перед хатою, де я колись ходив,
Зацвів для матері