“Стати б хоч на менти лічені…”

Стати б хоч на менти лічені
Характерником мені —
Подарую кожній дівчині
Лицаря на коні.

А тоді ще дати мусив би,
Щоб раділи всі живі,
Козаченька чорновусого
Кожній жінці-удові.

Дідові — дзвінкого песика,
Щоб не жив на самоті,
Ще й Івасика-Телесика
Кожній бабі-сироті.

А як хто не має віри вже
Ні в кохання, ні в слова,
Я йому сопілку виріжу,
Най журную заспіва.

Вірші Леоніда Кисельова 16 рядків Кисельов Леонід

Читати ще вірші:


“Тільки двічі живемо…”
Тільки двічі живемо.
Раз — у світі білім-білім.

“Так, вона залізна, наше слово — криця…”
…В залізній мові, 
в залізнім реченні! 

“Ти полинеш сиза, наче птах…”
Ти полинеш сиза, наче птах.
Твій полинний присмак вабить серце.

“Я ніхто для тебе, як Улліс…”
Я ніхто для тебе, як Улліс —
Пам’ятаєш — в давнім грецькім міті,

“Як у нашому селі…”
Як у нашому селі Кращі в світі ковалі. Що майстри вже, то майстри: Ремонтують трактори, Лагодять поїльні, А ще на дозвіллі Івану Безрукому Викували залізну руку. Івану безногому Викували залізну ногу. Івану Безсмертному Викували залізну смерть. Як у нашому селі Кращі в світі ковалі. Із заліза голові Викували хату. А на вікна ще нові Візерунки-ґрати. Що на першому вікні Наче січень, наче сніг. Що на другому вікні Наче церква вдалині. А на третьому вікні Наче хлопець на війні. Наче мертвий, наче син, Крила матері над ним. То баба Ганна дуже просила, Щоб їй із заліза зробили сина. Як у нашому селі Кращі в світі ковалі. Їхня слава, мов Дніпро, Лине в інші землі. Хай у Києві метро, Хай в Москві музеї. А у нашому селі Кращі в світі ковалі.

Вандея
Хай Париж вигукує ідеї,
Хай п’яніє від повстанчих мас —

Додому
Шкода Москви. Вже наче відійшов
Від сподівань і пристрастей Арбату

Дударик
Коли б тобі горенько та печаль,  То ти б вийшов на вулицю та й кричав.                                              Пісня. Голосять баби на згарищах, На труну сльозами ллють. А вірші — так це не горе ще, Радше втіха у жалю. Діти хлібом снять, голоднії, В матерів на віях сіль. А хорали чи симфонії — То мистецтво, а не біль. І кохану, котру звабили, Не знайти на полотні, Бо кольори і муштабелі — То малярство, а не біль. Та в шпиталі, і за ґратами, І в землі під повстю трав Знову й знову я благатиму, Як у пісні хтось благав: Заграй мені, дударику, на дуду, Нехай же я своє горе забуду!

З листа Джонатана Яреми Свіфта
Я не хочу лежати в цій рабській землі,
Радше спатиму в лондонській твані!

Катерина
Доки буде жити Україна В теплім хлібі, в барвних снах дітей — Йтиме білим полем Катерина З немовлям, притнутим до грудей. Освятивши невимовним болем Все прийдешнє, кожну нашу мить, Йде вона і мов велике коло, Біле небо навздогін  летить. Про дівочу цноту, про калину Не співай, поете, не квили, Бо іде сьогодні Катерина Тим шляхом, що наші кревні йшли. Вилами розхитували трони, Руйнували все старе дотла, Тільки би Шевченкова Мадонна В сніжне небуття не полягла! Тільки би вона донесла сина До свого народу, до людей. Біле поле. Біла Катерина Знемовлям, притнутим до грудей.