“Як у нашому селі…”

Як у нашому селі
Кращі в світі ковалі.

Що майстри вже, то майстри:
Ремонтують трактори,
Лагодять поїльні,
А ще на дозвіллі

Івану Безрукому
Викували залізну руку.
Івану безногому
Викували залізну ногу.
Івану Безсмертному
Викували залізну смерть.

Як у нашому селі
Кращі в світі ковалі.

Із заліза голові
Викували хату.
А на вікна ще нові
Візерунки-ґрати.

Що на першому вікні
Наче січень, наче сніг.
Що на другому вікні
Наче церква вдалині.
А на третьому вікні
Наче хлопець на війні.
Наче мертвий, наче син,
Крила матері над ним.

То баба Ганна дуже просила,
Щоб їй із заліза зробили сина.

Як у нашому селі
Кращі в світі ковалі.

Їхня слава, мов Дніпро,
Лине в інші землі.
Хай у Києві метро,
Хай в Москві музеї.

А у нашому селі
Кращі в світі ковалі.

Кисельов Леонід

Читати ще вірші:


Вандея
Хай Париж вигукує ідеї,
Хай п’яніє від повстанчих мас —

Додому
Шкода Москви. Вже наче відійшов
Від сподівань і пристрастей Арбату

Дударик
Коли б тобі горенько та печаль,  То ти б вийшов на вулицю та й кричав.                                              Пісня. Голосять баби на згарищах, На труну сльозами ллють. А вірші — так це не горе ще, Радше втіха у жалю. Діти хлібом снять, голоднії, В матерів на віях сіль. А хорали чи симфонії — То мистецтво, а не біль. І кохану, котру звабили, Не знайти на полотні, Бо кольори і муштабелі — То малярство, а не біль. Та в шпиталі, і за ґратами, І в землі під повстю трав Знову й знову я благатиму, Як у пісні хтось благав: Заграй мені, дударику, на дуду, Нехай же я своє горе забуду!

З листа Джонатана Яреми Свіфта
Я не хочу лежати в цій рабській землі,
Радше спатиму в лондонській твані!

Катерина
Доки буде жити Україна В теплім хлібі, в барвних снах дітей — Йтиме білим полем Катерина З немовлям, притнутим до грудей. Освятивши невимовним болем Все прийдешнє, кожну нашу мить, Йде вона і мов велике коло, Біле небо навздогін  летить. Про дівочу цноту, про калину Не співай, поете, не квили, Бо іде сьогодні Катерина Тим шляхом, що наші кревні йшли. Вилами розхитували трони, Руйнували все старе дотла, Тільки би Шевченкова Мадонна В сніжне небуття не полягла! Тільки би вона донесла сина До свого народу, до людей. Біле поле. Біла Катерина Знемовлям, притнутим до грудей.

Ніч у Кракові
Хмари повстяні, немов кирея,
На дахи лягли, на димарі.

Осінь
Така золота, що нема зупину. Така буйна — нема вороття. В останніх коників, що завтра загинуть. Вчуся ставленню до життя.

Похорон Офелії
Вулиця довга, немов життя моє.
Ридання оркестру і рип чобіт.

Смерть ланкової
Вмирає жінка. Голова її горда
Вже осипається зимнім цвітом.

Тато оповідають
Я в село приїхав дурний.
Бригадир загадає копать траншеї.