Дівчина

Ногі босії,
стерні коляться,
русі коси їй
комсомоляться.

Як пожар, її
личко міниться,
очі карії
україняться.

Вірші Сосюри 8 рядків Вірші Сосюри про дівчину Маленькі вірші Сосюри Сосюра Володимир

Читати ще вірші:


До брата
На мові нашій дня печать.
Вона — як сяйво серед ночі…

Зима
Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, і заснуло зерно у землі, щоб проснутись весною, коли очі закриють поля, затремтять і тополі, і клени, й скине білую шубу земля і одягне зелену.

Коли потяг у даль загуркоче …
Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені

Коли світало
Вони його спіймали край вокзалу
і кинули, безсилого од ран,

Літо
Ходить літо берегами в шумі яворів, і замовкнув над полями журавлиний спів. В хвиль блакитнім прудководді сонце порина… і в барвистім хороводі одцвіла весна. Тане хмарка кучерява в небі голубім. Мліє день, і мліють трави в лузі запашнім. Але труд забув про втому, про квіток печаль, і у полі золотому дзвонить гостра сталь. Суне силою своєю, як грози потік, і прощаються з землею колоски навік… Та ніхто із них не знає, що в хвилини злі з їх печалі виростає радість на землі. 1951

Ленін (уривок)
Чи спів, чи крок маніфестацій,
чи гул моторів з висоти

Люблю весну, та хто її не любить …
Люблю весну, та хто її не любить, Коли життя цвіте, як пишний сад. І, мов у сні, шепочуть листя губи, І квіти шлють солодкий аромат. Люблю весну, коли плюскочуть ріки, Коли рида од щастя соловей І заглядає сонце під повіки У тишині задуманих алей… Люблю, коли блукає місяць в травах, Хатини білить променем своїм І п’є тепло ночей ласкавих, А на лугах пливе туманів дим… Весна вдягла у зелень віти в дуба, уже курличуть в небі журавлі. Люблю весну, та хто її не любить на цій чудесній, радісній землі! 1950

Марії
Якби помножити любов усіх людей, ту, що була, що є й що потім буде, то буде ніч. Моя ж любов — як день, не знають ще чуття такого люди. Якби зібрати з неба всі зірки і всі сонця з усіх небес на світі, — моя любов горітиме яркіш за всі сонця, на тисячі століттів. Якби зірвать квітки з усіх планет, що вітер їх під зорями колише, — моя любов пахтітиме міцніше над квіти всі, крізь років вічний лет. Якби зібрать красунь усіх віків, повз мене хай ідуть вони без краю, — Марії я на них не проміняю, ні одній з них не вклониться мій спів. Хай очі їх зіллються в зір один, і в серце зір цей буде хай світити, — зачарувать мене не зможе він — твоїх очей йому не замінити. З яких зірок злетіла ти сюди, така ясна, що спів про тебе лине? Світи ж мені, світи мені завжди, над зорі всі, зоря моя єдина!

Марія
Задуманий вітер над городом віє, Ідуть перехожі невпинним прибоєм, І я поміж ними йду, повний тобою, горять ліхтарі, мов шепочуть: "Маріє!.." І солодко серце стискає і мліє, мов сон мені дивний, невиданий сниться… І хочеться в небо злетіти, мов птиця, де блимають зорі далекі: "Маріє!.." І пісня в душі наростає і спіє, мов вирватись хоче нестримно на волю… Весна вже прийшла, та дерева ще голі, й гілля наді мною шепоче: "Маріє!.." Десь море на півдні шумить і синіє, там даль не така, як у нас, на Вкраїні, Стоять кипариси, стрункі і незмінні, і хвилі під ними шепочуть: "Маріє!.." Іду, поспішає, мов крилами мріє зоря, перед мене в простори щасливі… А губи шепочуть в блаженнім пориві для мене єдинеє ім’я: "Маріє!.."

Моя онученька (Збірка)
1960 рік, Київ, видавництво «Дитвидав»
ДЛЯ ТЕБЕ  ЗОРІ СЯЮТЬ