Прочитавши його віршик «Не можна всім догодити»
(Календар «Просвіти», 1883)
Отче Даниле, ще не все той вільний,
Хто з своїх пут сміється і кепкує;
Не все ще той поет великий, чільний,
Хто вірші пише і слова римує;
Не все ще той святий, хто богомільний,
Ні той високий, хто ся вгору дує;
Не все нас сміх розвеселить весільний,
Ні розсльозить нас той, що все сумує.
Не в тім, співаче, сила слова твого,
Щоб ти раз в раз мок в сльозах, кис у горі,
Ні щоб сміявсь, чи є чи не є з чого.
Ти будь керманич наш в бурливім морі,
Щоб в тобі бачив люд привідця свого
І все чув добре слово в добру пору.
17 декабря 1882
Не впору був твій плач і сміх, не впору,
То й кпились люди з сліз і з сміху твого.
Твій жаль об тім нагадує дурного –
Прости на слові – Павлуся істор’ю.
«Йди в світ, Павлусю, й тям, що говорю, –
Казала мати. – Де вгледиш якого
При добрім ділі, то вклонись до нього.
Й скажи: «Щасти біг вам чи в радості, чи в горю!»
Пішов Павлусь. Аж похорон тащиться
«Се добре діло!» – мот. Вклонивсь та й каже:
«Помайбіг! Хай вам всім отак щаститься!»
«Цур дурня! – кажуть люди. – Що ти, враже.
Не знаєш, що як здиблеш похорони,
То «Вічна пам’ять» мов і бий поклони?»
Пішов Павлусь та й, на біду, спіткав же
Весільних; ну він лобом в землю биться…
Хай вас усіх від того бог боронить!»