Хоч всеньку ніч краплинки зорепаду
шукай, та їх не знайдеш ти ніде,
бо тільки-но зоря на землю пада,
вона відразу квіткою стає.
Горить її проміння — не згорає,
згущавившись у теплі пелюстки,
і пахощі чужого небокраю
усе живе бентежать навкруги.
Пітьма враз розсипається на світло,
вогнем стає повітря синє скло
і ось летять до зірки, що розквітла,
ранкових бджіл смугасті НЛО.
І обережно звужують орбіти,
у полум’я занурюючись те,
а понад луками — сузір’ям літа —
жовтогарячий соняшник росте.