“У синьому небі я висіяв ліс…”

У синьому небі я висіяв ліс,
У синьому небі, любов моя люба,
Я висіяв ліс із дубів і беріз,
У синьому небі з берези і дуба.

У синьому морі я висіяв сни,
У синьому морі на синьому глеї
Я висіяв сни із твоєї весни,
У синьому морі з весни із твоєї.

Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,
І являть тебе вони в небі і в морі,
У синьому небі, у синьому морі…
Тебе вони являть і так і замруть.

Дубовий мій костур, вечірня хода,
І ти біля мене, і птиці, і стебла,
В дорозі і небо над нами із тебе,
І море із тебе… дорога тверда.

Вінграновський Микола Вірші Вінграновського 16-17 рядків Вірші Вінграновського про природу

Читати ще вірші:


“У срібне царство цвіркунів…”
У срібне царство цвіркунів
Од вітру голубого

“У хаті холодно. Твоїх духів лиш запах…”
У хаті холодно. Твоїх духів лиш запах.
Серед подвір’я на сухій акації

“Уже тоді, оповесні, коли…”
Уже тоді, оповесні, коли
Горища пахнуть першим сіном

“Учителю, уже ми вдвох з тобою…”
Учителю, уже ми вдвох з тобою… Немолодість твоя і молодість моя… І ріки з водами, і вечір за горою, І ранку під горою течія… Тараса тремоло і тремоло Хорива, Учителю, воно й сьогодні в нас, Наш час душі з того усього плива, Наш час душі — неперебутній час. Собі ми знаєм ціну не з учора… Наш голос дихає, і серце не мовчить… Іде по наших спинах Чорногора, Та в пальцях нетвердих м’яке перо не спить… Що бачиться мені: любов моя в печалі. Моя любов і є — моя любов… Учителю, вже ллється на вокзалі На твою посмішку тюльпанна мертва кров… Іди та будь! Пребудь мені у мені! Прощайте, дорогий… Так мало вас люблю… Святиться та любов в моїм малім іменні — Не поруйную і не попалю.

“Учора ще я в цьому колі жив…”
Учора ще я в цьому колі жив, Я думав, що ж, міщани, ну, міщани, Із пледами, торшерами, борщами, Вареннями з малин, суниць, ожин, З лимонів, клюкв, смородин, абрикосів, Із райських яблук, аличі, брусниць, Айви, кизилу, сливи, полуниць, З вишень японських, горобин московських, Із київського місяця і зір, Варення із повітря, з неба, з моря — Не хочете? Тоді скуштуйте з горя, Варення з горя і варення з вір! Тут все! Тут все! Тут тільки птиць нема. Тут їх жують з капустою і хріном, Мети нема. Її, як птиць, жують Із простирадлами і тютюновим димом. Тут жовч — не жовч. Тут жовч — і та мажорна На звуках ніжності з мережі у мережу. Убрання в мову, як в одежу, Тут не ганьба, не жах, а норма!!! Втечу! Втечу хоча б у слові! Втечу без слави і вінця, Крізь ваші душі гарбузові І відгодовані серця. Крізь вашу рабську кров безкровну, І ваші ситі скити — геть! Ці ваші скити ситі вщерть, Блюзнірством повні поголовно. Я задихаюсь! Біль — до млості! Я всі прокляття розпрокляв. І фіолетовий від злості Ножами серце обіклав.

“Ходімте в сад. Я покажу вам сад…”
Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
Де на колінах яблуні спить вітер.

“Ходить ніч твоя, ходить ніч моя…”
Ходить ніч твоя, ходить ніч моя,
Їм не велено ночувать.

“Цієї ночі птах кричав…”
Цієї ночі птах кричав У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав — На чорне впало біле. Цієї ночі уночі Ми тихо говорили… Різдвяні пахли калачі, Шибки в мороз горіли. З далеких берегів і лоз В цю снігопадь лапату Приніс від зайця Дід Мороз І дещо нам у хату. Один лиш птах кричав-болів За морем, за горами, І наш різдвяний стіл білів В кутку під рушниками.

“Цвітуть на білому хати…”
Цвітуть на білому хати.
У грудях грудня — зими, зими.

“Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь…”
Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
Проходь. Сідай. У дні оці і ночі