Так до болю, до болю тужно,
так безмежно, жагуче жаль,
хоч і небо ясне-головокружне,
і хоч дзвенить-співає зелена даль.
Бо не знаєш ти, що саме в цю мить
вітер вістку нам приніс,
що востаннє вже так серце тремтить,
і більше не треба сліз.
Ти не знаєш, що розстання це час,
що холоне в жилах кров,
що минулася любов,
і що пожар у юній душі погас.
Світ довкола такий погожий:
сонця радість розсипав день,
але туги розважити не може
ні весна-ясна, ні спів пісень.
Бо не знаєш ти, що саме в цю мить
вітер вістку нам приніс,
що востаннє вже так серце тремтить,
і більше не треба сліз.
Ти не знаєш, що розстання це час,
що холоне в жилах кров,
що минулася любов,
і що пожар у юній душі погас.