«Стояла я і слухала весну…»

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Вірші Лесі Українки 8 рядків Леся Українка Найкращі вірші Лесі Українки

Читати ще вірші:


«Тішся, дитино, поки ще маленька…»
Тішся, дитино, поки ще маленька. Ти ж бо живеш навесні, Ще твоя думка літає легенька, Ще твої мрії ясні. Мрія полине із думкою вкупці Геть у далекі світа, – Крил не втинай сизокрилій голубці, Хай вона вільно літа! Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю, Як то колись принесла Тую цілющу-живущу водицю Дрібна пташина мала? Їй не страшні були дикі простори, Скелі і хвилі морські, Перелітала найвищії гори, – Мала крильцята прудкі. Так твоя думка швиденько полине, Тільки їй волю даси, І принесе з чарівної країни Краплю живої роси. І як приступить журба невсипуща Та до серденька твого, – Тая росиця цілюща-живуща Буде живити його. Хай же та мрія із думкою вкупці Лине в незнані світа, – Крил не втинай сизокрилій голубці, Хай вона вільно літа!

«Талого снігу платочки сивенькії…»
Талого снігу платочки сивенькії,
дощик дрібненький, холодний вітрець,

«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…»
Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами, ти, мій бідний, зів’ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, – вона тремтить, як струна, – все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, – ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни…
Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

«Темна хмара, а веселка ясна…»
Темна хмара, а веселка ясна.
Що ти робиш, дівчино нещасна?

«Ти не хтів мене взять…»
Ти не хтів мене взять, полишив мене тут на сторожі,
Ти мені заповідав скрасити могилу твою

«Ти хотів би квіток на дорозі моїй ?»
Ти хотів би квіток на дорозі моїй?
Нащо сипати їх попід ноги?

«Ти, дівчино, життям розбита, грай!»
Ти, дівчино, життям розбита, грай!
Грай на оцих людьми розбитих струнах,

«Тиху задуму вечірнюю…»
Тиху задуму вечірнюю
напрасна буря розвіяла.

«То була тиха ніч чарівниця…»
То була тиха ніч чарівниця,
Покривалом спокійним, широким

«То, може, станеться і друге диво…»
To, може, станеться і друге диво
Євангельське? Прийду, як Магдалина,