Ще довго так в твоєму голосі
Дзвеніли сміхом кришталі.
Блідо-рожеві гладіолуси
Прощально шерхли на столі.
І в передзахіднім промінні
З блакитно-білої імли
Ще довго так вуста кармінні
Мені трояндами цвіли.
А ти вже йшла, ішла назавше,—
В журбі від маківки до п’ят,—
Своєї долі не впізнавши
У найсвітлішому із свят.
Не раз насню іще ночами,
І спомин серце обпече:
Цілую довго і нестямно
Тебе в сумне твоє плече.