“Між очеретом зорі під Десною…”

Між очеретом зорі під Десною.
Я обнімаю слово. Відлітає
До тисячі іще маленька тиш.

Вінграновський Микола Маленькі вірші Вінграновського

Читати ще вірші:


“Мій день народження — це ти…”
Мій день народження — це ти. Повите муками у тебе є минуле. В огні буденної людської суєти У мене є майбутнє незаснуле. В первонароджену хвилину чистоти З тобою обмінялись ми серцями — Моє майбутнє в грудях носиш ти, А твої муки я повив піснями.

“Мій Києве, гайда до неї…”
Мій Києве, гайда до неї. Гайда, мій Києве-листопад — В багряно-сизому інеї, У сизо-збурену небопадь Здійми мені хоча б якесь Літатенятонько нещасне. Мій Києве, надія гасне. У тремі серця я увесь. Забуті, стишені жінки! Як я вас знаю і не знаю… Вже стільки літ я забуваю Одних очей два їжаки. Що варте ще одне страждання До всіх вминулених страждань, І вічне, вічне поспішання На свято серця і жадань!..

“Ми з нею проснулися з голубами…”
Ми з нею проснулися з голубами.
Пляшка води, що не випили ввечері ми,

“Ми підійшли до скирти, і впізнала…”
Ми підійшли до скирти, і впізнала Мене відразу скирта молода, І вже на груди кинулася скирта, Солом’яними стиглими руками Мене всього зненацька обпекла, Та зупинилась скирта: біля мене Стояла жінка світла і чужа, Із мовою нерідною для скирти, З великими, як зненависть, очима, В яких любов гойдалася моя… За руки взявшись, пружно і святково, Ми вилізли на скирту золоту, І, головою спершися у небо, Мені сказала жінка на вітрах, Щоб скочив я із скирти золотої На обережну листопадну ніч, І я на край вже зсунувся поволі, Як раптом скирта почала рости, Здіймаючи мене понад степами, Над селами, гаями уночі, Вже хмари омивають мої плечі, Уже в самому небі я стою, Уже по груди в небі, вже по пояс, Вже Україну видно мені всю, І світ. І Всесвіт, повний таємниці, І все благословенне у житті З відкритими обіймами чекає, Щоб скочив я до нього унизу!.. І скочив я… І жінка засміялась Прозорою образою мені, Що я для неї так-таки й не скочив Із скирти золотої на стерню…

“Мизатий хлопчик, як горобчик…”
Мизатий хлопчик, як горобчик,
З таким, як сам, до річки йде.

“Минулося. І вже не треба…”
Минулося. І вже не треба.
Воно минуло, не болить.

“Може бути, що мене не буде…”
Може бути, що мене не буде,
Перебутній час я перебув,

“Молоденька хмаринка…”
Молоденька хмаринка
Шука в небі хатинку —

“Ні жінки, ні хати тієї нема…”
Ні жінки, ні хати тієї нема,
Старі лиш валяються капці,

“Ніколи б не подумав, що ця хмара…”
Ніколи б не подумав, що ця хмара
Подібна буде профілем своїм