“Мені ти приснилась давно…”

Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.

Вірші Сосюри 12 рядків Вірші Сосюри про любов Сосюра Володимир

Читати ще вірші:


“Наближення зими у всьому серце чує…”
Наближення зими у всьому серце чує:
і в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках,

“Облітають квіти, обриває вітер…”
Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання. В’яне все навколо, де пройдуть копита, золоті копита чорного коня. Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні й розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка біла мерзне під вікном.

“Ой сніги мої, сніги…”
Ой сніги мої, сніги срібні та пухнасті, наче все, що навкруги, потонуло в щасті. Діаманти, де не глянь, скрізь переді мною розкидає осіянь щедрою рукою. Може, й я за дні туги потону у щасті… Ой сніги, мої сніги, срібні та пухнасті!

“Сном блакитним заснули поля…”
Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі у південні країни з журбою, і заснуло зерно у землі, щоб проснутись весною, коли очі розкриють поля, затремтять і тополі, і клени, й скине білую шубу земля і одягне зелену.

“Так ніхто не кохав. Через тисячі літ…”
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки… В’яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою… Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. Я для неї зірву Оріон золотий, я — поет робітничої рані… Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки…

“Туди, де в синім неба морі…”
Туди, де в синім неба морі немов тремтить Чумацький Шлях, я понесу тебе над зорі в моїх закоханих піснях. Любові повний до нестями, мов непогасную свічу, там, за далекими світами, нову я зірку засвічу. Вона сіятиме, жадана, привітом дальнім крізь ефір… То будеш ти, моя кохана, найкраща із небесних зір!

“У кроках мільйонів і крок мій звучить…”
У кроках мільйонів і крок мій звучить,
і в хорі пісень моя пісня летить,

“У синім безгомінні…”
У синім безгомінні задуми скрізь печать. Мелодії осінні в душі моїй звучать. А листя веремія несе свою печаль. На чорному коні я в блакитну лину даль. Кінь жовті трави хрума, а путь — немов змія. Цей кінь — моя задума, цей кінь — журба моя.

“Це було на острові Цейлоні…”
Це було на острові Цейлоні,
де цвітуть веселкові гаї.

“Чи знаєш ти світання в полі…”
Чи знаєш ти світання в полі або в задуманих садах, коли од щастя мимоволі сіяють сльози на очах? Щебечуть птиці, вітер лине, немов дитинства дальні дні, і кожна квітка і стеблина до тебе тягнуться в півсні. А ти ідеш. На небокраї яка краса огнів сія! Й разом з природою співає душа закохана твоя. І тільки серце б’ється дуже. Здається, так би вічно йшов… Якщо ти знаєш це, мій друже, — ти знаєш, що таке любов.