Маріння

Це було десь —
Байдужі пожежі, ніч, канонада.
Доблесть, як епос. І зрада.
І ліс, просякнутий кулями ввесь.
Це було десь.
Шмигнули в деревах чужі силуети,
Блиснуло, свиснуло вістря багнета.
А клич, мов ракета, звивавсь до небес.
Це було десь.
Ревла, стугоніла смертельна темрява.
Де впала зоря — народилася слава
В здриганні осяяних рідних берез.
Це було десь.

Олесь Гончар

Читати ще вірші:


Мене війна веде все далі
Мене війна веде все далі
Просторами чужих земель.

Мисливець
Мисливець, веселий і п’яний,
Стоїть у дворі короля.

Моравія
Колись тут ходили брати із Солуні,
І слово рум’яне, як те немовля,

Ніч у Карпатах
Красива ніч, велика ніч, Як марево сторіч. Достиглий місяць з висоти Освітлює хребти. По каменю мій кінь ступа, Вузька моя тропа! Внизу озера білі хмар І сторожкий мадяр. З собою я везу в сідлі Пісні моїй землі: "Якщо убитий в цих горах, Мій коню, буду я, Лети на схід, лети, мов птах, Домівка там моя. Помчиш ти в куряві доріг, В закровленім сідлі Усе, що зберегти я зміг Для рідної землі: Мою любов, і серця кров, І трепетні пісні, Що, їх складаючи, ішов В чужій я стороні…" Висока ніч, велика ніч, Як марево сторіч. І, скільки мій засягне зір, — Стоять вершини гір. 6 вересня 1944 р., Трансільванія

На Дунаї
Мисливець, веселий і п’яний,
Стоїть у дворі короля.

На золотих парусах
Красуня задумана осінь
Золоті паруси нап’яла.

Над Бугом
Сядем тут, відпочинемо, друже,
Розіславши на камінь шинель.

Небо
Так тяжко, так гірко іноді буває,
Що рад би, здається, померти

Нині ти не впізнала б мене
Чорний стовп до небес вироста,
Тільки кров на снігах, тільки дим:

Піхотинець
Опалений полум’ям бою,
В диму прокоптілий гіркім,