“Люблю України коханої небо…”

Люблю України коханої небо,
що буде, люблю, й що було.
Живи, моє серце, живи не для себе,
для себе ж бо ти й не жило.

Щасливії люди, щасливих багато.
Живуть для живого живі.
Тому я й повинен про щастя співати,
коли навіть серце в крові!..

Вірші Сосюри 8 рядків Вірші Сосюри про Україну Маленькі вірші Сосюри Сосюра Володимир

Читати ще вірші:


“Люблю я море в шумний час прибою…”
Люблю я море в шумний час прибою, коли воно за валом вал жене. Але ще дужче в чарах супокою люблю я море мрійне і ясне. Люблю тебе, коли ти балаклива, як не любив я так іще раніш. Але ще дужче, мавко пустотлива, люблю тебе тоді, як ти мовчиш…

“Мазепа” (поема, 1928 — 1959-1960)
ПРОЛОГ
О, як люблю я рідний край

“Маленьким хлопчиком додому…”
Маленьким хлопчиком додому
у полі йшов я в шумі трав

“Мені ти приснилась давно…”
Мені ти приснилась давно, ввійшла ти у думи мої. Я море люблю, бо воно нагадує очі твої. Розкрив я до сонця вікно й дивлюсь крізь проміння рої… Я небо люблю, бо воно нагадує очі твої. І радісні квіти весни, коли у садах солов’ї, люблю я фіалки — вони нагадують очі твої.

“Наближення зими у всьому серце чує…”
Наближення зими у всьому серце чує:
і в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках,

“Облітають квіти, обриває вітер…”
Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання. В’яне все навколо, де пройдуть копита, золоті копита чорного коня. Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні й розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка біла мерзне під вікном.

“Ой сніги мої, сніги…”
Ой сніги мої, сніги срібні та пухнасті, наче все, що навкруги, потонуло в щасті. Діаманти, де не глянь, скрізь переді мною розкидає осіянь щедрою рукою. Може, й я за дні туги потону у щасті… Ой сніги, мої сніги, срібні та пухнасті!

“Сном блакитним заснули поля…”
Сном блакитним заснули поля, і долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі у південні країни з журбою, і заснуло зерно у землі, щоб проснутись весною, коли очі розкриють поля, затремтять і тополі, і клени, й скине білую шубу земля і одягне зелену.

“Так ніхто не кохав. Через тисячі літ…”
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки… В’яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою… Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. Я для неї зірву Оріон золотий, я — поет робітничої рані… Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки…

“Туди, де в синім неба морі…”
Туди, де в синім неба морі немов тремтить Чумацький Шлях, я понесу тебе над зорі в моїх закоханих піснях. Любові повний до нестями, мов непогасную свічу, там, за далекими світами, нову я зірку засвічу. Вона сіятиме, жадана, привітом дальнім крізь ефір… То будеш ти, моя кохана, найкраща із небесних зір!