Лошиця нюхає туман,
З туману пахне їй туманом
І видно: з-за туману тьмяно
Зіходить місяць-молодан.
Перепочинює ріка,
Холодне злизує каміння,
І тупотить з-під лошака
Невидиме туманне кіння,
Стримить ляковищем в траві,
Ірже квитком аерофлоту,
І людство — мертві і живі —
Осідлує свою кінноту,
І пересріблюється стан,
Перепоблискують народи,
І темно-пурпурово сходить
З-за серця місяць-молодан!