«Хотіла б я піснею стати…»

Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.

Вірші Лесі Українки 12 рядків Леся Українка

Читати ще вірші:


«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…»
Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, Так міцно, щільно, і закрить од світа, Я не боюсь тобі життя одняти, Ти будеш мов руїна, листом вкрита, — Плющ їй дає життя, він обіймає, Боронить від негоди стіну голу, Але й руїна стало так тримає Товариша, аби не впав додолу. Їм добре так удвох, — як нам з тобою, — А прийде час розсипатись руїні, — Нехай вона плюща сховає під собою. Навіщо здався плющ у самотині? Хіба на те, аби валятись долі Пораненим, пошарпаним, без сили Чи з розпачу повитись на тополі І статися для неї гірш могили?

«Хочеш знати, чим справді було…»
Хочеш знати, чим справді було
те, що так колись пишно цвіло,

«Хто вам сказав, що я слабка…»
Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела жалі та голосіння, – то ж була буря весняна, а не сльота осіння. А восени… Яка журба, чи хто цвіте, чи в’яне, тоді й плакучая верба злото-багряна стане. Коли ж суворая зима покриє барви й квіти – на гробі їх вона сама розсипле самоцвіти. Та поки що я буду жить, Як в тишу морська хвиля, На погляд море наче спить…

«Хто дасть моїм очам потоки сліз?»
Хто дасть моїм очам потоки сліз?
Ні, нащо сльози, то ж не сніг нагірний,

«Часто кажуть: «ясні зорі…»
Часто кажуть: «ясні зорі,
То найкраще в цілім світі».

«Чи пам’ятаєте, коли я говорила…»
Чи пам’ятаєте, коли я говорила
Замовкли молитви, озвались гучні дзвони

«Чого то часами, як сяду за діло…»
Чого то часами, як сяду за діло
Або як вже працю кінчаю я сміло,

«Шлю до тебе малий сей листочок…»
Шлю до тебе малий сей листочок,
Може, ним я тобі пригадаю,

«Ще не вдарив мороз…»
Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в’яне, жовкне… Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист – хутко вмовкне…

«Я бачила, як ти хиливсь додолу…»
Я бачила, як ти хиливсь додолу,
Пригнічений своїм важкий хрестом,