Чомусь так мало виражені в слові
Миттєвості, в яких життєва суть:
Коли душа співає гімн любові,
І пристрастей завершується путь.
Одні нарешті. Тиша. Мовчки стежу
За кожним рухом, бо німі вуста.
Спадає з тебе марево одежі,
І світиться жіноча красота.
О, скільки я чекав на мить такую!
Передчуваю пристрастей обвал,
Затамувавши подих, я цілую
Грудей твоїх замріяний овал.
Не вірять очі, що я все це бачу,
Тому не зупинити ніжних рук,
Цілую все — духмяну і гарячу,
Я ледь не плачу від солодких мук.
Зникає розум. Рухи всі — стихія,
Двох ніжностей закоханих двобій.
Усе єство у захваті радіє,
І серце мліє — я в тобі, в тобі!
Не зупинитись і не перервати
Цей поступ до блаженного злиття.
Все яскравіші насолоди шати,
Все ближче й ближче апогей життя.
В зустрічних рухах райська насолода,
Бажання, і прохання, і мета.
І світлий стогін — наче нагорода —
З гарячих вуст збентежено зліта.
Злились тіла і душі. Світ зникає.
Все завмирає і кудись летить.
Віднині і навіки нас єднає
Краплинка щастя —
— ця прекрасна мить.