“Пришерхла тиша — сіра миша…”

Пришерхла тиша — сіра миша —
У жовто-білих комишах,
І попелясте від кошар
Вівці копитце землю пише.

Пришерхла тиша — сіра миша —
У жовто-білих комишах,
І сизий цап — іранський шах —
Пришерхлу тишу тихо лиже.

На сірім мурі чорний кіт
Крізь білі вуса парко диха,
За ним лиман синіє стиха —
Синіє осені приліт.

Вінграновський Микола Вірші Вінграновського 12 рядків

Читати ще вірші:


“Прощалось літо. Тьмянів лист…”
Прощалось літо. Тьмянів лист, І лев лежав під кленом. В прощанні літа син дививсь На лева і на мене. Тремтіли в пуми дві сльози Останніми сльозами, Ті дві сльози, ті дві грози У пуми, як у мами. Щось біло ткали павучки На жовтому папері, І синє літо на гачки Вже зачиняло двері. Прощальний промінь заглядав В муарні очі пуми Й, сховавшись в лапи, лев ридав Під шурхотіння гуми.

“Розкажу тобі я ще й про те…”
Розкажу тобі я ще й про те,
Як у зайця вухо не росте,

“Рябко, і дощ, і з вітром цвіт…”
Рябко, і дощ, і з вітром цвіт,
І мамалиґа, й небо з богом,

“Сама собою річка ця тече…”
Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка Дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй борщем. Цвіте над нею небо здоровенне Солодкими хмаринами з дощем. Ця річечка тече для клена і для мене, Її й тоді я бачу, коли сплю. Я річечку оцю в городі в нас під кленом Як тата й маму і як мед люблю.

“Сеньйорито акаціє, добрий вечір…”
Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче, І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу й тіло, Вже б, здалося, нащо мені? У годину суху та вологу Відходились усі мости І сказав я — вже слава богу, І, нарешті, перехрестивсь — Коли ж — здрастуйте, добрий вечір. Ви з якої дороги, пожежо моя?.. Сеньйорито, вогонь по плечі — Осінь, ви і осінній я… 1956

“Серпень ліг під кущем смородини…”
Серпень ліг під кущем смородини,
Шепотів: дозрівай, будь ласка, —

“Сестри білять яблуні в саду…”
Сестри білять яблуні в саду.
Мати білять хату та у хаті.

“Сива стомлена сутінь снігів…”
Сива стомлена сутінь снігів, Слід сорочий і лисячий слід. І під крилами хмар-снігурів Сонця зимнього жевріє глід. Сиво як… сивосниву сосну Нюха заєць і тінь свою нюха… Так і є: з глибини в глибину, З рук у руки, із вуха у вуха Світ кидається й спить на ногах, Їсть і п’є, і нема йому свята… Димно дихають в сивих снігах Сосеняточка і сосенята… Так і є… І з-під хмар-снігурів Сніговіється даль-хитавиця, Та ще приспана сила снігів, Та над серцем зоря-вечорниця…

“Сидів і довго думав над собою…”
Сидів і довго думав над собою
Блакитний вечір вдома навесні,

“Синій сон у небесному морі…”
Синій сон у небесному морі,
Сплять часи, і віки, і літа.