Туман, туман долиною

Туман, туман долиною,
Добре жити з родиною.
А ще лучче за горою
З дружиною молодою.
Ой піду я темним гаєм,
Дружиноньки пошукаю.
«Де ти? Де ти, озовися!
Прийди, серце, пригорнися.
Нумо, серце, лицятися
Та поїдем вінчатися,
Щоб не знали батько й мати,
Де ми будем ночувати».
Одружилась, заховалась,
Бодай була не кохалась.
Легше було б самій жити,
Як з тобою в світі битись.

Вірші Шевченка 16-18 рядків Тарас Шевченко

Читати ще вірші:


У бога за дверми лежала сокира
У бога за дверми лежала сокира.
(А бог тойді з Петром ходив

У Вільні, городі преславнім
У Вільні, городі преславнім,
Оце случилося недавно,

У нашім раї на землі
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,

У неділеньку та ранесенько
У неділеньку та ранесенько,
Ще сонечко не зіходило,

У неділеньку у святую
У неділеньку у святую
У досвітнюю годину

У неділю не гуляла
У неділю не гуляла, Та на шовки заробляла, Та хустину вишивала, Вишиваочи, співала: «Хустиночко мережана, Вишиваная, Вигаптую, подарую, А він мене поцілує. Хустино моя Мальованая. Здивуються вранці люди, Що в сироти хустка буде Мережаная, Мальованая. А я косу розплітаю, З дружиною походжаю. Доленько моя, Матінко моя». Отак вона вишивала У віконце поглядала, Чи не ревуть круторогі, Чи не йде чумак з дороги. Іде чумак з-за Лиману З чужим добром, безталанний, Чужі вели поганяє, Поганяючи, співає: «Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інші чужая? Чи я п’ю, гуляю, Чи сили не маю? Чи до тебе доріженьки У степу не знаю? Чи до тебе свої дари Я не посилаю? Є у мене дари — Очі моі карі. Молодую мою силу Багаті купили; Може, і дівчину без мене З іншим заручили. Навчи к мене, моя доле, Гуляти навчи». Та й заплакав сіромаха, Степом ідучи. Ой застогнав сивий пугач В степу на могилі, Зажурились чумаченьки, Тяжко зажурились. «Благослови, отамане, Коло села стати, Та понесем товариша В село причащати». Сповідали, причащали Й ворожки питали,— Не помогло… з незціленним В дорогу рушали. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому. Благав бога, щоб дівчину… Хоч село побачить. Не доблагав… Поховали, Ніхто й не заплаче! Поставили громадою Хрест над сиротою Й розійшлися… Як билина, Як лист за водою, Пішов козак з сього світа, Все забрав з собою. А де ж тая мальована, Шитая хустина? А де ж тая веселая Дівчина-дитина?! На новому хресті хустку Вітер розвіває, А дівчина у черниці Косу розплітає.

У перетику ходила
У перетику ходила
По оріхи,

У тієї Катерини
У тієї Катерини Хата на помості, Із славного Запорожжя Наїхали гості. Один Семен Босий, Другий Іван Голий, Третій славний вдовиченко Іван Ярошенко. «З’їздили ми Польщу І всю Україну, А не бачили такої, Як се Катерина». Один каже: «Брате, Якби я багатий, То оддав би все золото Оцій Катерині За одну годину». Другий каже: «Друже, Якби я був дужий, То оддав би я всю силу За одну годину Оцій Катерині». Третій каже: «Діти, Нема того в світі, Чого б мені не зробити Для цієї Катерини За одну годину». Катерина задумалась І третьому каже: «Єсть у мене брат єдиний У неволі вражій! У Криму десь пропадає; Хто його достане, То той мені, запорожці, Дружиною стане». Разом повставали, Коней посідлали, Поїхали визволяти Катриного брата. Один утопився У Дніпровім гирлі, Другого в Козлові На кіл посадили. Третій, Іван Ярошенко, Славний вдовиченко, З лютої неволі, Із Бахчисараю, Брата визволяє. Заскрипіли рано двері У великій хаті. «Вставай, вставай, Катерино, Брата зустрічати». Катерина подивилась Та й заголосила: «Це не брат мій, це мій милий, Я тебе дурила…» «Одурила!..» — І Катрина Додолу скотилась Головонька… «Ходім, брате, З поганої хати». Поїхали запорожці Вітер доганяти. Катерину чорнобриву В полі поховали, А славнії запорожці В степу побратались.

Умре муж велій в власяниці
Умре муж велій в власяниці. Не плачте, сироти, вдовиці, А ти, Аскоченський, восплач Воутріє на тяжкий глас. І Хомяков, Русі ревнитель, Москви, отечества любитель, О юбкоборцеві восплач. І вся о   Р у с с к а я   б е с е д а, Бо глас єдиний ісповєдуй Свої гріхи. І плач! і плач!

Утоплена
Вітер в гаї не гуляє —
Вночі спочиває;