Не вернувся із походу

Не вернувся із походу
Гусарин-москаль.
Чого ж мені його шкода,
Чого його жаль?
Що на йому жупан куций,
Що гусарин чорноусий,
Що Машею звав?
Ні, не того мені шкода;
А марніє моя врода,
Люде не беруть.
А на улиці дівчата
Насміхаються, прокляті,
Гусаркою звуть.

Вірші Шевченка 12-13 рядків Тарас Шевченко

Читати ще вірші:


Не гріє сонце на чужині
Не гріє сонце на чужині, А дома надто вже пекло. Мені невесело було Й на нашій славній Україні. Ніхто любив мене, вітав, І я хилився ні до кого, Блукав собі, молився богу Та люте панство проклинав. І згадував літа лихії, Погані, давнії літа, Тойді повісили Христа, Й тепер не втік би син Марії! Нігде не весело мені, Та, мабуть, весело й не буде І на Украйні, добрі люде; Отже таки й на чужині. Хотілося б… та й то для того, Щоб не робили москалі Труни із дерева чужого, Або хоч крихотку землі Із-за Дніпра мого святого Святії вітри принесли, Та й більш нічого. Так-то, люде, Хотілося б… Та що й гадать… Нащо вже й бога турбовать, Коли по-нашому не буде.

Не для людей, тієї слави
Не для людей, тієї слави,
Мережані та кучеряві

Не додому вночі йдучи
Не додому вночі йдучи
З куминої хати

Не женися на багатій
Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,

Не журюсь я, а не спиться
Не журюсь я, а не спиться
Часом до півночі,

Не завидуй багатому
Не завидуй багатому:
Багатий не знає

Не молилася за мене
Не молилася за мене,
Поклони не клала

Не так тії вороги
Не так тії вороги,
Як добрії люди —

Не тополю високую
Не тополю високую Вітер нагинає, Дівчинонька одинока Долю зневажає: «Бодай тобі, доле, У морі втопитись, Що не даєш мені й досі Ні з ким полюбитись. Як дівчата цілуються, Як їх обнімають І що тойді їм діється — Я й досі не знаю. І не знатиму. Ой мамо, Страшно дівувати, Увесь вік свій дівувати, Ні з ким не кохатись».

Не хочу я женитися
«Не хочу я женитися, Не хочу я братись, Не хочу я у запічку Дітей годувати. Не хочу я, моя мати, За плугом ходити, Оксамитові жупани На ріллі носити. А піду я одружуся З моїм вірним другом, З славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом. На Хортиці у матері Буду добре жити, У оксамиті ходити, Меди-вина пити». Пішов козак нерозумний Слави добувати, Осталася сиротою Старенькая мати. Ой згадала в неділеньку, Сідаючи їсти: «Нема мого сина Йвана, І немає вісти». Не через два, не три літа, Не через чотири Вернувся наш запорожець Як та хиря, хиря, Обідраний, облатаний, Калікою в хату. Оце тобі Запорожжя І сердешна мати. Нема кому привітати, Ні з ким пожуритись, Треба було б молодому, Треба б одружитись. Минулися молодії Веселії літа, Немає з ким остиглого Серденька нагріти. Нема кому зустрінути, Затопити хату, Нема кому води тії Каліці подати.