І зливи без мілин

вогні й вогні
й вогні
хворого дерева
і ніхто не спиняється

Михайло Григорів

Читати ще вірші:


Історія пасік
і  розкопано  каміння і  навперейми лиш  хрускотіння бруньок зелене

Безміри прминання
верхів’я  весел тільки в  облозі самих  весел скорочують  письмена безоглядного моря

Босі зерна
У вузлі  пагорбів шукають  дерево якого не несли

Відбитки за відбитком
принишкле  полум’я мов  залишки безмежжя потойбіч  співу лежить перерване  віконце у  звалищах вітрил

Відлуння чекань
літає мороз  знімілих  кораблів хто покликав себе  до  сповідника?

Віч-на-віч
і  здогад  снігу  поясноє і  глина  доглядає  у  дереві і  квітень  ненадовго

Весляр 
і  далі  (за  димом) хтось  спалює  дим  — безберегі  краї  заколоту землі нічиєї

Вигнання без меж
прозорі  шатра відслонюють непоквапливу  повняву зауважень води незримі  плем’я підростаючих ран  – прорив безперебіжний

Загарбання пісками
дедалі
ширшає

На рівні світань
мов  покинуті
числа  —