«Я сьогодні в тузі, в горі…»

Я сьогодні в тузі, в горі,
Мов у тяжкім сні, –

Отруїли ясні зорі
Серденько мені.

Вірші Лесі Українки 4-6 рядків Леся Українка Маленькі вірші Лесі Українки

Читати ще вірші:


«Як дитиною, бувало…»
Як дитиною, бувало, Упаду, собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. «Що, болить?» — мене питали Але я не признавалась — Я була малою горда,— Щоб не плакать, я сміялась. А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма,— Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість, Плачу я, щоб не сміятись.

«Як я люблю оці години праці…»
Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха Під владою чаруючої ночі, А тільки я одна неподоланна Врочистую одправу починаю Перед моїм незримим олтарем. Летять хвилини – я не прислухаюсь. Ось північ вдарила – найкращий праці час, – Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша І швидше у руках забігало перо. Години йдуть – куди вони спішаться? Мені осіння ніч короткою здається, Безсоння довге не страшне мені, Воно мені не грозить, як бувало, Непевною і чорною рукою, А вабить лагідно, як мрія молода. І любо так, і серце щастям б’ється, Думки цвітуть, мов золоті квітки. І хтось немов схиляється до мене, І промовляє чарівні слова, І полум’ям займається від слів тих, І блискавицею освічує думки. Передсвітом чорніє ніч надворі, І час гасити світло, щоб його Не засоромив день своїм сіянням, Погасне світло; та палають очі, Аж поки досвітки в вікно тихенько Заглянуть сивими очима і всі речі Почнуть із темряви помалу виступати, Тоді мене перемагає сон. А ранком бачу я в своїм свічаді Бліде обличчя і блискучі очі, А в думці, мов тривога, промайнуть В дитячих літах чутії легенди Про перелесника. Розказує, бувало, Стара бабуся нам, маленьким дітям: «Була собі колись дівчина необачна…» Про необачну дівчину, що довго За кужелем сиділа проти свята, І не молилася, й на дзвони не вважала, І спати не лягала, от за те До неї уночі з’являвся перелесник, Не дьяволом з’являвся, не марою, Спадав летючою зорею в хату, А в хаті гарним парубком ставав, Облесливим – речами і очами. Він їй приносив дорогі дарунки, Стрічки коштовні й волоті квітки. Він дівчину квітчав, і молодою Своєю називав, і коси розплітав їй, Речами любими затроював їй серце І поцілунками виймав із неї душу. На ранок, як співали треті півні, Зникав той перелесник, а дівчина Уквітчана, убрана засипала Камінним сном. А потім цілий день Бліда ходила, мов яка сновида, І тільки ждала, щоб настала ніч, Щоб з перелесником стояти на розмові, А тим розмовам був лихий кінець… Як свічка танула дівчина необачна, І ряст недовго їй топтати довелось, І ще якби вона завчасу схаменулась, То, може, ще її пости та молитви Від перелесника лихого захистили. «А хто ж був перелесник той, бабусю?» – Питала я в старої, та вона Хрестилась тільки завжди і казала: «Та не при хаті і не при малих дітях, Не при святому хлібові казати. Не згадуй проти ночі, бо присниться!» Так, я тебе послухала, бабусю, Не згадую ніколи проти ночі Про перелесника, моє свічадо тільки Нагадує мені про нього вдень. 19.10.1899

«Якби я знав, що їм нема рятунку…»
Якби я знав, що їм нема рятунку,
що близько смерть і згуба неминуча,

«Якщо прийде журба…»
Якщо прийде журба, то не думай її
Рознести у веселощах бучних

«…Порвалася нескінчена розмова…»
Пам’яті C. M.
…Порвалася нескінчена розмова.

«…Так прожила я цілу довгу зиму…»
…Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала, –

Єврейська мелодія
Ти не мій! розлучив нас далекий твій край,
І вродлива чужинка забрала!

Ізраїль в Єгипті
Хто мене виведе з цього Єгипту,
з краю неволі, з оселі роботи?

Ангел помсти
У темряві таємній серед ночі
До мене часто гість непевний приліта,

Божа іскра
Вороги:
Геть їх, поетів! навіщо їх співи?