У горах ліванських. Влітку

Скали… Кедри… Скоро й вечір.
Я сумна стою.
В’ється стежка… Ох!.. чи йтиме ж
Той, кого люблю?..

Тінь в долинах… Верхогір’я
Наче золоте…
Гасне сонце… Тоне в морі…
Любий! де ж ти?! де?!

Впала ніч… Шакали виють…
Вітер… Мов зима!
Я всі очі прогляділа, —
Милого нема!

Агатангел Кримський Вірші Агатангела Кримського 12 рядків Вірші Агатангела Кримського про природу

Читати ще вірші:


“Горді пальми. Думні лаври…”
Горді пальми. Думні лаври… Маніячливий кипарис. Океан тропічних квітів… Ще й цвіте цитринний ліс… Я хитнувсь, бо наче впився З аромату тих квіток. Аж погляну: коло пальми Простий житній колосок. "Гей, земляче! — шепче колос, Похилившись на стебло. — Ми чужі для цього раю, — Що ж сюди нас принесло?"

“Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари…”
Забрався я на шпиль… Внизу носились хмари… Дививсь у далечінь: на море, на Бейрут. Тут глетчери, зима, а там буяють чари… Палючий, дивний край!.. Чудовий райський кут! Леліється Бейрут… Блискучий сад тропічий, Де пальма розрослась на килимі з лілей! І ллється аромат гарячий, наркотичний З п’янючих тубероз, розкішних орхідей. Дивлюсь і на Ліван… там дише прохолода… Зеленая лука… Пахучая роса… Смолистий свіжий ліс… Могутняя природа… Рожевії гаї… Весняная краса! А тут, над хмарами, куди отсе я скрився, Глибокії сніги та скелі ледяні. І з-під тії кори синенький ряст пробився Та й тихо-лагідно всміхається мені. Дужіша від кедрин — ся квіточка бліденька; Поборює зиму і крижаную луть. Така — моя любов: горить собі тихенько І, не палаючи, пропалює всю грудь.

З гайневих пісень
Я квітку кохаю. Котрую ж – не знаю І гину з нуди. Побачу цвіточок, дивлюся в віночок. Щоб серце знайти. Все пахне, розквітло… Вечірнеє світло… Лящить соловей… Шукаю я серця, що любо так б’ється, Не так, як в людей. Лящищ, соловію?.. Я все розумію З жальких твоїх дум. В обох нас знемога, і сум, і тривога, Тривога і сум.