Спить Вкраїна та руїни
Нові щодень лічить,
Гина слава… та й ту славу
Усяке калічить.
Не вернеться дідівщина…
Нехай не вертається —
За що ж з теї старовини
Святої знущаються?
Гріх великий… Чи вже ж дарма
Славнії гетьмани
Умирали в лютих муках,
Закуті в кайдани?..
Чи вже ж дарма в нас мушкети,
Гармати гриміли?
Нащо ж всюди, де не глянеш,
Виросли могили?
Ще ж пісні не повмирали…
Чи то ж на забаву
В їх співають святу славу,
Козацькую славу?
Спи ж у льоху, в привітиці,
Велика руїно.
Спи, небого сердешная,
Мати Україно!
Поки зорють останнюю
Могилу у полі.
Поки й пісня забудеться
Про вольную волю…
Тяжко… Глянеш — люд як люде,
Ніби все радіє,
А придивишся… жаль, туга
Усю землю криє.
Портал української поезії